Городоцький район розташований в південно-західній частині Хмельницької області. Межує район  на заході по р.Збруч з Гусятинським районом, Тернопільської області. На півночі, сході і півдні з Волочиським, Хмельницьким, Ярмолинецьким, Дунаєвецьким, Чемеровецьким районами Хмельниччини.

Він займає площу 1.1тис. кв.км., що складає 5,3% території області. В районі проживає 52.4тис. чоловік (3%) населеня області. В тому числі 19.3тис. міського і 33.1 тис. сільського населення. До складу району входить 74 населенних пункти, які обєднані в 1 міську, 1 селищну і 29 сільських рад.

По Городоччині протікають ріки Збруч, Смотрич  і ще 60 малих річок.

Через територію району проходить залізниця Гусятин-Хмельницький –Київ, автомобільні маршрути Чемерівці-Київ, Івано-Франківськ-Хмельницький, Чемерівці-Вінниця, Хмельницький-Тернопіль, Городок-Львів, Городок-Чернівці,  Красилів-Чемерівці.

Поверхня району –погорбована рівнина, яка на заході переходить в унікальне природно-геологічне утворення –Товтровий кряж. Саме ця частина, а це 13% території району входить до Національного природного парку Подільські Товтри.

Городокцентр Городоцького району Хмельницької області. Населення 16.9тис. мешканців (2009р).Місто знаходиться  в південно-західній частині області на відстані  52км.  від обласного центру. Розташоване на горбистих берегах річки Смотрич при впадані в неї притоки р.Тростянки. Площа міста 1657.5га. Залізнична станція «Вікторія». З 1957року районний центр.

Історія.  Територія сучасного міста була заселена з давніх часів, про що свідчать  виявлені тут рештки поселення Трипільської культури ІІІтисячоліття до н.е. , кілька поховань доби бронзи ІІтис. до н.е. та 27 житлових і господарських споруд ранньослов’янського поселення VІ-VІІст. н.е.  Найбільш ранньою писемною згадкою про Гоородок-Новодівр є 1493р. У 1530 та 1542рр.  місто належало магнатам Гербуртам і Свірчам, а вже з 1596 р. Городок повністю належить Гербрутам.

У 1550році татарські орди вторглися на Поділля, зруйнували місто. У 1570році тут налічувалося 196 будинків, проживало 960 мешканців.

Після того, як  у ХУІІст.  Городок перейшов до магнатів Замойських, він був власністю Павла Володийовського, і Веслової, і Сигізмунда Пржеремського і Черлінських, і Замойських. У ХУІІ ст.. ним володіють  Мнішки, котрі продають Городок на початку ХІХст. генералу Гейсмару. В 1875 р. з публічних торгів містечко придбали Виноградські.

Обезлюднення Поділля наприкінці ХУІІст. в зв’язку з турецьким ярмом, руїною негативно позначилося і на кількості населення Городка. Тому власник містечка Замойський змушений був заселити його селянами-мазурами з-за Вісли і Сяну.

У ХУІІст. через Городок проходив торговий шлях з Литви в Коломию, і тут з купців бралося мито на користь Камянецького замку.

Права містечка Городок отримав за королівською грамотою 15 травня 1786р., а через 10 років, 22 січня 1796р. Городку дано герб: « в знак положення сего города между горами, изображаются в красном поле по сторонам две золотые горы, а между ними видна городская серебряная стена».

У ХУІІІст. Городок складався з «старого» і «нового» міста. До 1795р. серед населення міста значно переважали католики. В Городку було  два костьоли, один монастир і церква св..Георгія-мученика. Місто славилося своїм монастирем францисканців, який засновано у 1737р. Замойськими.Посилювало значення монастиря далеко за межами Поділля наявність чудотворної ікони св.. Антонія Падуанського. Орден францисканців у 1833р. був закритий.

В  1774р.у м.Городок було запрошено орден «сестер милосердя». Замойські збудували для цього ордену госпіталь. В обовязки монахинь входило догляд за хворими. Крім того, вони займались  навчанням і вихованням дівчаток.  Після польського повстання 1863  року російський уряд вигнав орден милосердя з Городка.

Населення Городка у ХУІІІст. в основному займалося землеробством. Проте, існували ремісничі цехи: гончарний, чинбарів, корди банників, свічкарів, кравців,  а також цех жебраків, який у ХІХст. Перебрався до Сатанова.

В 1834році Городок купив польський промисловець барон Гейсмар і через 5 років збудував другий в Україні цукровий завод. З 1850 року почали діяти цехи майстерні нинішнього верстатобудівного заводу. В 1893році Єфімов А.А. побудував завод на якому працювало не більше 30 чоловік.

Славився Городок фабрикою розкрашування фарфору. В 1859-1865рр. фарфорові предмети привозили із Богемії (Карлових Вар і Праги) і в Городку позолочували і розписували, а звідси відправляли в Росію, за кордон з маркою «Гродек».

В 1866р. у Городку відкрито однокласне міністерське училище, котре у 1893р. перетворено в двокласне.Щорічно в нього вступало до 80 дітей.

В 1894р. в Городку  налічувалося 6 цегляних, 4 черепичних, 4 гончарних, 10 шкіряних, канатний , свічково-восковий заводи, 23 ремісничі підприємства.

На початку  ХХ ст.. в Городку було 2688 осіб католицької віри, 1842-православної і 3325 євреїв, 390 дворів займалося ремісництвом. В місті діяло 60 лавок, один цегельний завод, два черепичних, чотири гончарних, десять шкіряних, три канатних, три свічково-воскових, шість крупорушок, два механічних закладів, вісім кузнів, один цукровий завод, одна маслобійня, чотири водяних млини, аптека.Початок ХХст. принесло місту і зростання  і нові потрясіння та випробовування. Революційні події, що розгорнулись у січні 1905року у Петербурзі, покотились і на Поділля у тому числі  на Городоччину. Трудящі Городка швидко відгукнулись на події , що відбувались у 1905-1907рр. так, в жовтні 1905року застрайкували 64 чоловік кравецьких майстерень, вимагаючи скорочення робочого дня і збільшення заробітної плати. В 1906р. в Городку виникла і діяла перша на Поділлі більшовицького напрямку група РСДРП, яка себе іменувала «Міська група Російської соціал-демократичної робітничої партії». В 1909р. в місті нараховувалося вже 655робітників, а сума річного виробництва продукції становила 110тис. крб., відкрито 85 крамниць, раз на два тижні відбувались ярмарки, а кожного вівторка базар. Промисловість і далі продовжує інтенсивно розвиватись. У 1911році лише цукровий завод, на якому тоді працювало кулька сот чоловік, виробляв продукції на суму 1млн.450тис.крб. В цей час в місті проживало біля 11тис. жителів, та було 1237будинків.

Важким тягарем на плечі трудящих лягла Перша світова війна, Городок стає прифронтовим містечком.

4 серпня 1914року під м.Городок була розгромлена австро-угорська кавалерійська дивізія, частинами 8-ї армії генерала О.Брусилова. Її рештки відступили в район Гусятина за  р.Збруч. В січні 1918року в Городку було встановлено Радянську владу і організовано Ревком. У березні 1923 року утворився Городоцький район. 5 травня 1922року на території городка створюється сільськогосподарське кооперативне товариство «Рілля». Головою правління було обрано Б.А.Балуха. В роки колективізації сільського господарства  тут був організований  колгосп «Серп і Молот», його першим головою став тоді В.С.Мороз. Розвивалась і промисловість  міста. Розширювались виробничі потужності підприємств. В 1924році Городоцький цукровий завод, на якому працювало вже 1200 робітників, виробив 600тис. пудів цукру-піску. В 1926 році стає до ладу створений на базі колишньої майстерні механічний завод , якому згодом присвоєно ім’я Ф.Е.Дзержинського. в тому ж таки році в місті працювала нова школа фабзавучу і індустріальний технікум. В 1921році в Городку вже були відкриті українська, польська і єврейська школи для дорослих.В 1930 році була організованаі вступила в дію перша в районі Городоцька МТС(машино тракторна станція). В кінці  вересня 1931року вийшов перший примірник газети «За більшовицькі темпи» також поширювалися газети польською мовою –«Голос Радецкі», «Трибуна Радецкі».У 1936 році у Городку відбулися два кінофестивалі для колгоспної і учнівської молоді. В квітні 1937 р. у районному кінотеатрі демонстувався звуковий фільм «Доповідь товариша Сталіна про проект Конституції Союзу РСР на Надзвичайному УІІІ Всесоюзному зїзді  Рад». З 1939р. почала працювати кінопересувка, що обслуговувала села району.

Першим вогником просвіти і культури в Городку стала хата-читальня , знаходилася в 1927році в невеличкому будиночку, якою завідував Клейман Ісак Борисович. Першу бібліотеку  в Городку було створено в 1934році., бібліотека була розміщена в 4-х кімнатах, книжковий фонд становив  біля 10тис. книг.

Мирний розвиток міста перервала  війна. 8 липня 1941 року Городок окупували фашисти. Сотні людей було примусово вивезено в рабство до Німеччини. Не дивлячись на терор гітлерівців, уже в листопаді 1941 року в Городку Т.В.Коваленко створює підпільну організацію (всього 20чол.). Вона діяла до 1942року поки не була викрита гестапівцями. Підпільників було розстріляно.

На весні 1944року почався наступ Радянської армії по звільненню Хмельниччини. Частини 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту яким командував на той час маршал Герой Радянського Союзу Г.К.Жуков, почали бої за звільнення  м.Городка. Але розлютований ворог тримався за місто. Було знищено і взято в полон  багато фашистів. При визволені Городка загинуло 240 радянських солдат і офіцерів. Вони поховані у Братській могилі в центрі міста біля районного Будинку культури. Городок був звільнений від німецько-фашистських загарбників 25 березня 1944року.

Відзразу після звільнення почалась відбудова міста. Трудящі за короткий строк  відремонтували промислові обєкти . Незабаром стали давати першу післявоєнну продукцію механічний і цукровий заводи та інші підприємства. В 1949році розпочалося будівництво другого цукрового заводу, який вступив в дію в 1952році. У 1957 році в місті     до ладу став молочноконсервний завод, який виготовляв згущене молоко, масло, кефір. Побудовано  у 1961році кінотеатр «Поділля» на 60 місць. В 1967 році в Городку діє одна поліклініка, одна лікарня , 2 фельдшерсько-акушерських пунктів, на сторожі охорони здоров’я стоїть 35 лікарів, 136 чоловік середнього медперсоналу.

У 1971-1973рр. побудовано плодоконсервний та комбікормовий заводи. В 1982 році  у місті побудовано  районну бібліотеку.

На сьогодні в місті нараховується 2 середні, одна неповна середня школа , гімназія.У вересні 2002року відкрито школу з польською мовою навчання на 480чол. В райцентрі діє перша в Україні римо-католицька духовна семінарія де студенти здобувають вищу духовну освіту та Інститут релігійних наук філія  Папського Латеранського університету в Римі , який готує духовні та світські кадри з вищою освітою. В місті функціонує  3костели, 2 церкви Московського Патріархату, 1 церква Київського патріархату, 1  греко-католицька церква.

З 1991року працює місцева  студія телебачення.

9 жовтня 2004р. на західній околиці міста відкрито Меморіал загиблих військовослужбовців австро-угорської армії, котрі загинули в бою 4 серпня 1914р.

Жителі міста мають можливість проводити своє дозвілля в районному будинку культури, центральній районній бібліотеці, районному краєзнавчому музеї, відкритому у 2008році Спортивному клубі «Епіцентр».

Пишається Городок й своїми видатними земляками. Серед них мікробіолог С.М.Виноградський, краєзнавець В.Соха, археолог-любитель Нонна Пащенко, поет Іван Іов, католицький священик Ванагс, художник С.Гуменюк, природознавець О.Кльоц, Почесний Президент ЗАТ «Оболонь» Олександр Слободян, директор ВАТ «Городоцьке» Битий А., Соха В. Генеральний директор ТОВ «Хеннкель-Баутехнік»., академік Лавейкін В., Голова правління «Епіцентр К» Герега О.,генеральний директор ДПУТК «Неміров» А.Глузь.

В м.Городку є декілька  памятників: Погруддя М.С.Грушевському, Братська могила радянських воїнів, 

Памятний знак  масового розстрілу мирних громадян.

Славиться  місто колективами художньої самодіяльності народний аматорський фольклорний колектив  «Сонячне коло»(керівник О.Шевчук), ансамбль народної музики «Троїсті музики» (керівник А.Кошубський), лауреат Всеукраїнських, обласних  конкурсів  та фестивалів  ансамбль української пісні  «Співуче джерело».

Прогулянка містом. Інститут Богословських Наук “Непорочної Діви Марії”(вул.Грушевського,57а)

Історія Інституту бере свій  початок з 1992 р., коли в Городку єпископ Кам’янець-Подільської Римсько-католицької дієцезії Ян Ольшанський заснував перші катехетичні курси по підготовці вчителів Закону Божого. Навчання на цих курсах проводилося щосуботи, викладали на них переважно священики-професори Городоцької Вищої Духовної Семінарії. В 1993 р. курси стали трирічними, з більш поширеною програмою навчання. Провадити їх почав сам єпископ, а відповідальним за них став кс. др. Андрій Мацьонґ. Через відсутність власного приміщення навчання тимчасово проводилось в будинку Духовоної Семінарії. З часом почали проводитися катехетичні симпозіуми.           В 1997 р. курси підвищено до рангу Богословсько-Катехетичного Інституту, а його ректором призначено кс. А. Мацьонґа. Черговим важливим кроком у розвитку Інституту стало 8 грудня 1998 р., коли Католицька Конґреґація в справах виховання затвердила Інститут як філіал Папського Лятеранського Університету в Римі. Проблему з власним приміщенням допоміг розв’язати кс. Владислав Ванаґс. Після його тривалих прохань міська влада прийняла 19 березня 1998 р. рішення про передачу будинку колишнього монастиря “Сестер Милосердя” римсько-католицькій громаді м. Городка. А вже через рік, в квітні 1999 р., під керівництвом кс. А. Мацьонґа розпочалися реставраційні роботи в будинку, з метою розміщення в ньому Інституту. Роботи виконувала будівельна бригада з Вінниці, яка спеціалізується на будові костелів та реставруванні релігійних об’єктів. І вже влітку 2001 р., після завершення усіх робіт, відбулася перша навчальна сесія Інституту у власному приміщенні.           30 квітня 2002 р. Державним Комітетом України у справах релігії зареєстровано статут Інституту. З того часу його повна назва звучить як – Інститут Богословських Наук “Непорочної Діви Марії” Кам’янець-Подільської дієцезії Римсько-католицького Костелу. Головне завдання Інституту – це підготовка катехетів (вчителів релігії), психологів подружньо-родинного життя, органістів та журналістів християнських масмедіа.

Семінарія “Святого Духа” (провулок Ванагса,14)

Перша інформація про задум заснування католицької семінарії в Кам’янець-Подільській дієцезії з’явилася в історичних джерелах ще в 1599 р. В 1611 р. кам’янецький єпископ Ян Прухніцький довірив отцям-єзуїтам завдання навчати клір. А вже 1721 р. єпископ Стефан Рупнєвський відкрив Духовну Семінарію, яку розташував в столиці дієцезії Кам’янці-Подільському. Завдяки ж єпископу Миколі Дембовському (кам’янецький єпископ 1742-1757 рр.) постав будинок семінарії, побудовано його біля катедрального костелу. Важкі часи для подільських католиків настали після приєднання Поділля до Росії в 1793 р. Вже в 1795 р. указом імператриці Катерини ІІ була ліквідована Кам’янець-Подільська дієцезія, а семінарія перенесена до м. Олики, в Луцьку дієцезію. На щастя, спадкоємець Катерини по престолу Павло І скасував постанову цариці. Діяльність дієцезії було поновлено, повернулись в свої стіни і семінаристи. В 1842-1864 рр. семінарія тимчасово розміщувалась в приміщеннях камянецького домініканського монастиря. Трагічна доля спіткала дієцезію після польського січневого повстання 1863-1864 рр. За активну підтримку повстанців духовенством цар Олександр ІІ 5 червня 1866 р. скасував Кам’янець-Подільську дієцезію і наказав приєднати її до Луцько-Житомирської. Це зовсім не означало, що Рим визнав ліквідацію дієцезії. За канонічним правом вона існувала далі, але була позбавлена власного керівництва і дієцезіальних установ (консисторії, капітулу, семінарії). З того часу підготовка та навчання кліру проходило в Житомирській семінарії. Така ситуація тривала аж до 1918 р., коли Папа Бенедикт XVвідновив Кам’янець-Подільську дієцезію. На чолі дієцезії Папа поставив єпископа Петра Маньковського. Тимчасово відродилася і семінарія. Та внаслідок більшовицької інтервенції в 1920 р. єпископ змушений був залишити Кам’янець. Припинила своє існування і семінарія.І от 30 жовтня 1991 р. єпископ відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії Ян Ольшанський відкрив Вищу Духовну Семінарію, яка цього разу розташувалася в м. Городку, в будинку збудованому кс. Ванаґсом. 9 серпня 1996 р. Городоцька семінарія стала філіалом Папського Лятеранського Університету в Римі.За час існування відновленої семінарії з її стін вийшло чимало священиків, котрі сьогодні плідно працюють на різних римсько-католицьких парафіях України.

Меморіал загиблих військовослужбовців австро-угорської армії (вул. Г.І.Ткачука )4 серпня дивізія австро-угорських військ зіштовхнулася з російськими  військами під Городком. Австрійців було 9 полків угорської кінноти з артилерією, у нас 3 козачих полки, 2 піхотних полки та одна козача батарея,Таким чином, перша бій закінчився для австрійської армії дуже сумно. За свідченнями очевидців, трупи на полі битви нагадували синьо-червоний килим, збирали їх три дні. Загиблих австрійських солдатів, а це угорські гусари (підтверджено археологічними розкопками ) захороненні на місці бою біля в’їзду в місто у великій братській могилі. Що стосується російських вояків, то загиблих було 87 чоловік і за свідченнями очевидців поховані були на міському кладовищі (район теперішньої церкви).В цьому бою відзначилися підрозділи 2-ї Зведеноїї козачої дивізії генерал-майора Павлова. 16-тий та 17-тий Баклановський донський козачі полки, командир генерал Жигалін. 1-й лінійний полк кубанського козачого війська, 1-й Волжський полк Терського козачого війська.8 серпня 1914р. Російська армія без перешкод пересікає державний кордон і вступає на територію Галичини. А в Городку, тим часом, місцеві жителі і селяни навколишніх сіл (Мархлівка, Яромирка, Купин,) ховають загиблих австрійців і угорських гусарів у велику могилу. Майже всі поховані гусари в одежі. Навіть на чудові до колін шкіряні чоботи ніхто не спокусився. За свідченням Радомського Б.А., жителя м. Городок, батько якого брав участь у похованні. Батько розповідав мені: “ Із сторони лісу Олені (тепер мають назву) надійшли австріяки, їм орієнтиром була фігура Матір Божої, що стояла при в’їзді у місто. Російські солдати засіли біля теперішньої газорозподільної станції і далі до яру (тепер забудови). Вони(австрійці) не сподівалися, що є російські солдати. Підійшовши ближче, російські солдати відкрили вогонь з кулеметів, а з лісу вискочила кавалерія. Поле було засіяне трупами, або тими солдатами, що затаїлися а потім вночі відступили.  Під час проведення розкопок знайдено декілька солдатських медальйонів, але з плином часу та попадання вологи вони повністю знищені. Поки що вдалося встановити ім’я одного загиблого-це гусар 5-го ескадрону 7-го гонведського полку Георгій Халаш, 1882р. народження, римо - католик, родом з села Банкіорі. Урочисте перезахоронення останків воїнів і відкриття меморіалу відбулося 9 жовтня 2004 р. На церемонії відкриття були присутні закордонні гості з Угорщини та Австрії.

Школа з польською мовою навчання.  (вул.Київська,13)    В 1991 році був відкритий перший польський клас, де навчала Яніна Воробель, в 1992 році було відкрито ще два класи, де заняття проводили Барбара  Свіонтек та Ірина Першхайло, в 1993 році початкова польська школа нараховувала 4 класи, де поряд з названими вище вчителями викладала Галина Чемес.    Був відкритий факультативи польської мови, який вела Емілія Гребенюк при ЦРБ - школа історії Польщі, яку проводив Чеслав Рудніцкий.На протязі 11 років збирались підписи про будівництво польської школи в Городку, і на кінець в 2000 році були підписані документи, в 2001 закладено наріжний камінь, освячений папою Яном Павлом IIпід час його візиту доУкраїни.  В 2002 році була відкрита школа з польською мовою навчання. На відкритті були гості з Польщі, представники районної та обласної адміністрації, також голова Спілки поляків України.  Зараз наша школа нараховує 332 учні, 16 класів та 35 вчителів. В розпорядженні учнів 18 кабінетів, 5 майстерень, комп'ютерний клас, спортивний зал, гімнастичний майданчик, волейбольний та баскетбольний майданчики. Також є простора бібліотека, їдальня, конференційний зал, в школі діють дитячі об'єднання.

Городоцький районний краєзнавчий музей(вул..Шевченка,20). Музей у м.Городку  був створений 6 липня 1969року в приміщенні районного будинку культури відкрито 7 експозицій, що нараховували майже 800експонатів. У 1993році побудоване нове приміщення  зальною площею 324кв.м.  у центрі міста. На сьогодні фонди музею нарахоують понад 4тис. експонатів. Серед них є унікальні предмети Трипільської культури, кам’яного віку. В музейних запасниках  зберігається  значна кількість монет, археологічних знахідок, літератури, архівних матеріалів з історії району і міста.

В музеї  для відвідувачів відкрито експозиції: «Центр екологічної освіти населення району», «Печерне житло первісної людини», «Інтер’єр подільської хати», «Картинна галерея», Городоччина спортивна»,  «Історія України», «С.М.Виноградський», «Історія городоччини», «Історія села», «Історія релігії», «Зал війни».

Гімназія(вул.Грушевського,17).В Городку школа, яку сьогодні називають гімназія (раніше - школа №1), була побудована для потреб польської громади міста. Шкільний корпус почали будувати в 1930 році на території саду Римо-католицького священика О.Косіньського. Новий шкільний рік в будинку розпочався в 1934 році. Директором став пан Альбін Новіцький. Школу відвідувала 621 особа, в приміщенні існувала кабінетна система - кожен предмет викладався в іншому кабінеті. Все знаряддя було виготовлене з дубового дерева. На вікнах було багато квітів. В 1936-1938 рр. директором школи був пан Жуковський, історик. Вчительський склад щколи в 1936-1938 рр нараховував 19 педагогів. З приходом комуністичної влади багато вчителів були репресовані з політичних мотивів та через те, що були поляками. Проте школа не припинила свого існування. В 1938 році змінився педагогічний склад, екзмени складали українською мовою. Табель учні одержували на двох мовах- російській та польській.Дуже швидко минали роки, школа зростала, процвітала. Вчительський колектив доклав максимум зусиль, щоб кожен вихованець здобув міцні знання, отримав високий рівень виховання, формувався як творча особистість і здобув вищу освіту. Наша школа пишається своїми випускниками. Серед них: п. Герега, п.Соха, п. Слободян,  та багато інших, які ніколи не забувають нашу школу, постійно намагаються підтримати рідну школу. Роки минали і 20 липня 1999 року рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради середня школа № 1 Була реорганізована у гімназію.Згідно із ст.9 Закону України «Про Загальну Освіту» гімназія існує як навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів. Відповідно до статуту для гімназії визначений перехідний період на 1999-2006 роки, протягом якого у гімназії навчатимуться загальноосвітні класи.На сьогодні у складі гімназії 12 класів в яких працює 46 вчителів,навчається 383 учня, серед яких багато талановитих та обдарованих.